| Головна » Статті » Теорія |
Стратегічне проектування структури енерго-біологічних комплексів на основі системного підходу організації виробничо-функціональних зв’язків
| Для успішної роботи виробничого комплексу за сучасних умов їхні технічні, технологічні вирішення та функціональні залежності не можуть зводитися лише до реагування на зміни, що відбуваються в середині системи. Все ширше визнається необхідність технологічно-свідомого управління цими змінами на базі виробничо-функціональних факторів їх регулювання, пристосування до цілей підприємства, мінливих зовнішніх умов. З іншого боку, виробництво має адекватно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі. Сучасним інструментом проектування будівель та споруд агропромислового комплексу за умов зростання динамічності зовнішнього середовища та пов’язаною з цим невизначеністю є методологія стратегічного проектування об’ємно-планувального та конструктивного вирішення об’єктів. Стратегічне проектування можна визначити як пошук рішень, спрямований на економічно та екологічно ефективне досягнення цілей виробничого процесу на основі адекватного реагування на зміни, як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі об’єкта нового будівництва чи при реконструкції вже існуючого. Необхідність застосування стратегічного проектування зумовлена такими причинами: • на об’єкт, що проектується, як відкрита система, впливають зовнішні соціально-економічні фактори, які мають вплив на вирішення генерального плану підприємства; • необхідно передбачити можливість зміни стратегічного виду діяльності підприємства. Стратегічне проектування дає змогу ефективно реагувати на потребу в переобладнанні чи переорієнтації діяльності через зміни на ринку; • для того, щоб спроектований об’єкт найкраще реагувала на впливи зовнішнього середовища, його об’ємно-планувальне та конструктивне вирішення має володіти адаптивними властивостями. Системний підхід до проектування передбачає, що проектувальник повинен бачити будівлю як сукупність взаємопов’язаних елементів: конструкції, функціональні зв’язки, рух ресурсів, інженерні комунікації та технологічні рішення, для досягнення різних цілей при зміні умов зовнішнього середовища. Стратегічне проектування як процес, що передбача тривалу експлуатацію будівлі та прямий зв'язок проектних рішень і технологічних особливостей виробництва, та враховує дій підприємства з розроблення та реалізації його головних виробничих завдань. Воно обов’язково повинно охоплювати не тільки архітектурні та технологічно-функціональні вимого виробництва, а й постановку цілей, розроблення стратегії, визначення необхідних ресурсів і підтримку взаємовідносин із зовнішнім середовищем, для вирішення поставлених завдань і досягнення цілей підприємства. Завданням стратегічного проектування є забезпечення такої взаємодії будівлі (планувальна та технологічна складова) з зовнішнім середовищем (економічна та соціальна складова), яка дала б їй змогу підтримувати потенціал виробництва на рівні, необхідному для досягнення цілей, та уможливила б виживання у довгостроковій перспективі. Стратегічне проектування можна розглядати як динамічну сукупність архітектурних, конструктивних, технологічних та економічно-соціальних факторів.  Ці процеси логічно випливають один з одного, але існує і зворотний зв’язок та відповідний зворотний вплив кожного процесу на всю сукупність. У цьому полягає важлива особливість стратегічного управління, де значна увага приділяється аналізу перспектив організації, завданням якого є виявлення тих тенденцій, загроз та можливостей, а також надзвичайних ситуацій, що можуть вплинути на існуючі тенденції. Цей аналіз доповнюється аналізом позиції організації в ринковому середовищі. Розрізняють два головні кінцеві результати стратегічного управління. Перший - це потенціал організації, який забезпечує досягнення цілей у майбутньому. З боку "входу” цей потенціал складається з ресурсів (матеріальних ресурсів, інформації, трудових ресурсів тощо), а з боку "виходу” - з виробленої продукції та послуг, з набору правил соціальної поведінки, дотримання яких сприяє досягненню цілей організації. Другим кінцевим результатом стратегічного управління є гнучка внутрішня організаційна структура організації, котра має забезпечувати її стійкість у разі змін у зовнішньому середовищі і своєчасно та адекватно реагувати на зміни в економічній кон’юнктурі. Потенціал і структура організації визначаються архітектонікою та якістю персоналу. До архітектоніки організації належать: • технології, інформаційне, матеріально-технічне, фінансове та кадрове забезпечення; • рівень організації діяльності; • структура управління, розподіл функціональних обов’язків і повноважень у прийнятті рішень; • внутрішні комунікації; • організаційна культура, норми, цінності, що є засадами організаційної поведінки. Якість персоналу визначається: • ставленням до змін; • професійною кваліфікацією; • вмінням вирішувати проблеми; • мотивацією участі у стратегічній діяльності та здатністю долати опір і перешкоди на цьому шляху. Отже, діяльність із стратегічного управління спрямована на забезпечення стратегічної позиції, що має сприяти довгостроковій життєздатності організації за мінливих умов. В органах державного управління до завдань керівництва належать виявлення недоліків у його діяльності і здійснення в разі необхідності стратегічних змін, створення архітектоніки, що має сприяти цьому. На відміну від стратегічного, оперативне управління має метою використання існуючої стратегічної позиції організації для досягнення цілей. В органах державного управління керівник, що займається оперативним управлінням, повинен забезпечити перетворення потенціалу організації у реальний результат. Його функції зводяться до визначення загальних оперативних завдань, мотивації, координації та контролю як керівників нижчої ланки, так і виконавців у межах організації. Перевага системного підходу до завдань управління організаціями полягає в органічній єдності процедур аналізу та синтезу. Досвід свідчить, що частіше організації користуються аналізом у вузькому розумінні цього слова, здійснюючи поділ завдань і проблемних ситуацій на складові. Набагато рідше користуються синтезом, для застосування якого необхідне діалектичне мислення, певна філософська культура. Водночас сучасний менеджмент вимагає інтегрованого, системного підходу, оскільки управління - це діяльність, що передусім спрямована на об’єднання, синтез інтересів людей. Застосування методу "дерева цілей” у процесі прийняття управлінського рішення є використанням результату аналітичної та синтетичної роботи, поділ загальної цілі на підцілі за способом їх об’єднання оскільки при цьому виявляються не лише окремі компоненти, а й відносини між ними, зв’язки з головною метою. Таким чином, структуризація здійснюється одночасно з інтеграцією. Хоча "дерево цілей” відображає структуру системи не повністю і замінити собою всю сукупність процедур системного аналізу не може, проте воно допомагає наочно показати цільовий підхід до організації, що дуже важливо за умов динамічного середовища, яке постійно впливає на її цілі та обумовлює необхідність їх коригування. | |
| Переглядів: 2293 | | |
| Всього коментарів: 0 | |