19:00 Про доцільність і необхідність спрощення чинного методу лабораторного визначення максимальної щільності за ДСТУ Б В.2.1–12 | |
Про доцільність і необхідність спрощення чинного методу лабораторного визначення максимальної щільності за ДСТУ Б В.2.1–12  Здавалося б, виходячи із зазначеного раніше, від лабораторного методу визначення максимальної щільності взагалі можна було б відмовитись. Але проблема полягає в тому, що як раніше, так і тепер значення такого показника як межа розкочування (wp) є не тільки недостатньо обґрунтованим, але відзначається і невеликою точністю її лабораторного визначення. До речі, це також стосується і лабораторного визначення показника wL зв’язних ґрунтів чи то за Аттербергом, чи то за Казагранде, Безруком, чи балансирним конусом. Більш детально питання про це ми розглянемо в іншій нашій роботі. Тут лише відмітимо, що, незважаючи на всі недоліки визначення обох цих показників, їх визначення регламентовано чинним ДСТУ, як і раніше ГОСТ. А з іншого боку зазначимо, що виражати значення показників механічних властивостей ґрунтів, що пов’язані з їх станом, краще стосовно обох меж пластичності, як це прийнято у загально-будівельній практиці [10, стор. 47], а не тільки стосовно одного з них – wL, як прийнято у дорожній галузі [8, 9]. І через це тепер виникають такі дивні таблиці як таблиця 9 [11, стор. 19], хоча при всіх наведених там відносних вологостях (0,4 – 0,5) wL, ґрунт знахо диться у твердому стані – 0,25 < IL < 0 або таблиця Д.7 [8, стор. 79], коли при відносній воло - гості 0,9wL ґрунти знаходяться у текучопластичному стані 0,75 < IL < 1,0. Таким чином, ми не пропонуємо відмовитись від лабораторного визначення максимальної щільності, але маємо всі підстави стверджувати про необхідність суттєвого спрощення чинної методики лабораторного визначення максимальної щільності за ДСТУ Б В.2.1–12 і ось чому. Для дослідження фільтраційних властивостей ґрунтів різної щільності і вологості потрібні були, згідно з розробленим обладнанням і методикою випробування, циліндричні зразки досить великих розмірів, що й обумовило розміри і конструкцію форми для ущільнення ґрунтів. Методика фільтраційних випробувань вимагала також великої однорідності густини сухого ґрунту в об’ємі зразків, а це могло бути досягнуто тільки шляхом більшменш ретельного переминання ґрунту трамбівкою, діаметр якої становив би лише половину діаметра форми. Для якісного приготування зразків такого великого розміру їх ущільнення здійснювали у три шари. Увесь подальший досвід застосування такої методики підготовки зразків як до цих фільтраційних випробувань, так, згодом, і в усіх інших випадках, засвідчив дуже гарну їх однорідність. Про це свідчить також і наш досвід приготування великих зразків, подібних до тих, які готуються для випробування із визначення показника міцності CBR, але які ми використовуємо для інших цілей, про які тут поки що не йдеться. Фактично ці випробування “from consolidation-percolation” були випробуваннями на консолідацію під дією певних навантажень. Відсутність чи наявність додаткового доущільнення чи набрякання таких зразків, внаслідок чого змінювалась би їх висота, слугували підтвердженням правильності вибору досягнутого в процесі механічного ущільнення показника густини сухого ґрунту. Під ці показники також розроблялись і технічні засоби (кулачкові котки), які використовували при спорудженні гребель. Таким чином розміри форми і методика ущільнення зразків за методом Р.Р. Проктора були обумовлені в першу чергу вимогами їх наступних випробувань саме на фільтрацію. У результаті випробування на фільтрацію, було визначено, що із збільшенням густини сухого ґрунту величина фільтрації значно зменшується і, що, будь-який навіть гравіюватий ґрунт, за наявності в ньому певної кількості частинок діаметром менше 0,1 мм, може виявитись придатним для спорудження такої греблі. Одночасно було з’ясовано, що при сталій роботі ущільнення, досягнення більшої густини сухого ґрунту відбувається із збільшенням його вологості до певної величини. Але для різних за вагою трамбівок ця вологість різна. І чим потужніша трамбівка тим при меншій вологості досягається більша щільність ґрунту. Та вологість, при якій в ґрунті залишається тільки вода і розчинене у ній повітря й є оптимальною вологістю, а таких вологостей при різних трамбуючих механізмах може бути скільки завгодно багато. Вологість, при якій сформовані зразки вже не дають осадки від найбільших навантажень, що діють на ґрунт у греблі при проведенні випробувань на консолідацію, і стали розглядати як оптимальну за стандартним ущільненням. Висновки 1. На сучасному етапі розвитку будівельної галузі нема потреби у використанні великих форм і трамбування зразків у 3 – 5 шарів для лабораторного визначення максимальної щільності як за ДСТУ Б В.2.1–12:2009, так і за методом Проктора або AASHO. 2. Одночасно необхідно зосередити зусилля на більш об’єктивних, хоча б при формальному виконанні лабораторних випробувань, методах оцінки нижньої і верхньої меж пластичності зв’язних ґрунтів, що в майбутньому можуть бути більш ефективно використані для оцінки стану ґрунтів в їх природному заляганні при інженерно-геологічних вишукуваннях порівняно з чинними буровими роботами (робота над цим вже ведеться). 3. При лабораторному визначенні максимальної щільності ґрунтів ρd max необхідно брати до уваги, що отримане при цьому значення wo (оптимальної вологості) cлід розглядати ніяк інакше як розрахункову вологість цього ґрунту у споруді, що забезпечує йому “… достатню водонепроникність, нерозмякшуваність і не переходити у нестабільний стан у випадку повного насичення водою”, що ще раз підтверджується у роботі [15]. 1. ДСТУ Б В.2.1–12:2009. Основи та підвалини будинків і споруд. Ґрунти. Метод лабораторного визначення максимальної щільності. – К.: Мінрегіонбуд України, 2010. 2. ГОСТ 22733–77. Грунты. Метод лабораторного определения максимальной плотности. – М.: Госкомстрой СССР. Изд. стандартов. – 1979. 3. Акройд Т. Лабораторные испытания грунтов в строительстве / Перевод с англ. под ред. проф. Н.Ф. Орнатского. – М.: Атотрансиздат, 1979. 4. Механика грунтов для инженеров-дорожников (грунты в дорожном строительстве / Перевод с англ. под ред. проф. В.Ф. Бабкова. – М.: Автотрансиздат, 1957. 5. Указания по уплотнению насыпей и контроля за их воздвижением при строительстве автомобильных дорог. – М.: Дориздат, 1943. – 8 с. 6. Инструкция по определению требуемой плотности и контролю уплотнения дорожных насыпей. – М.: Дориздат, 1956. 7. Материалы всесоюзной межвузовской научно-технической конференции по прочности дорожных одежд. – Харьков, 1968. 8. ВБН В.2.3–218–186–2004. Споруди транспорту. Дорожній одяг нежорсткого типу. – К., 2004. 9. ВБН В.2.3–218–008–97. Проектування і будівництво жорстких та з жорсткими прошарками дорожніх одягів зі змінами та доповненнями. – К., 1997. 10. ДБН В.2.1–10:2009. Основи та фундаменти споруд. Основні положення і проектування. – К.: Мінрегіонбуд, 2009. 11. Хустес Гарсиа Эвелио. Обоснование расчётных показателей грунта земляного полотна для расчёта на прочность дорожный одежд нежесткого типа в условиях влажного жаркого тропического климата: Авт. … канд. техн. наук. – М., 1988. 12. ХОУ. Основы инженерного грунтоведения / Перевод с англ. – М.: Стройиздат, – 1986. 13. СН 25–74. Инструкция по применению грунтов, укреплённых вяжущими материалами, для устройства оснований и покрытий автомобильных дорог и аэродромов. – М.: Стройиздат, 1975. 14. СН 449–72. Указания по проектированию земляного полотна железных и автомобильных дорог. – М.: Стройиздат, 1973. 15. Преферансова Л.А. Расчётная влажность грунтов земляного полотна и методы её определения // Автомобильные дороги. – 1966. – № 1 – 17 с. ДСТУ Б А.3.1-22:2013 Визначення тривалості будівництва об’єктів | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |